Сучасне суспільство вимагає високої загальної успішності, масового формування творчих потенцій, підготовки до самоосвіти, гуманістичного виховання всіх учнів. Тому процес навчання повинен бути поставлений таким чином, щоб він досягав зазначених цілей, а його організатори https://kharkov.info/news/kak-hr-mozhet-pogubit-vsyu-kompaniyu повинні добре опанувати теоретичну концепцію реалізації функцій навчання. Це – пояснюється тим, що людська культура засвоюється двічі — перший раз, коли вона створюється у процесі пізнання і перетворення дійсності, другий раз — у процесі навчання.
У процесі живого споглядання, тобто за допомогою відчуттів, сприйняття, активного вивчення об’єктивної реальності, виникають певні уявлення про ті чи інші явища і предмети. Абстрактне мислення дозволяє встановити загальні ознаки пізнаваних явищ, засвоїти поняття, судження, умовиводи, встановити суттєві, необхідні, стійкі зв’язки між явищами, тобто вивести певні закони і закономірності. На відміну від біхевіористів прагматисти зводять навчання лише до розширення особистого досвіду учня, для того щоб він якомога краще пристосувався до існуючого суспільного устрою. Навчання може тільки сприяти прояву закладених в людині від народження можливостей. А це означає пристосовуватися до навколишнього середовища, задовольняти особисті інтереси і потреби без орієнтації на соціальне оточення, виходячи з суб’єктивно розуміється користі. Навчального процесу забезпечує безпосередньо передачу знань.
Навчання ж являє собою спільну діяльність вчителя і учня, їх реальне, перш за все фізичне, комунікативну взаємодію за допомогою звуків і знаків, за допомогою мови. Якщо цього фізичного, матеріального взаємодії немає, то навчання відбуватися не може. Не варто думати, що зазначені складові процесу пізнання відокремлені одна від одної, відбуваються лінійно.
Упродовж віків навчання, поступово вдосконалюючись, відбувалось відносно успішно, незважаючи на недостатню розробку проблем процесу навчання. Це – пояснюється тим, що людська культура засвоюється двічі – перший раз, коли вона створюється у процесі пізнання і перетворення дійсності, другий раз – у процесі навчання. У той же час школа час від часу відстає від вимог, які ставляться суспільством перед нею.
Методологічні основи процесу навчання. Рушійні сили процесу навчання
Завдяки цьому сприймання виступає як акт категоризації, тобто співвідношення образу предмета з певним класом еталонних образів, які несуть у собі досвід людської діяльності. А це засвідчує, що витоки сприймання приховані в історії людства. Досвідчені педагоги враховують цю властивість, приступаючи до вже згадуваного структурування навчального матеріалу згідно з законом “золотого перетину”. Створення загального, цілісного образу нової теми повинно передувати детальному вивченню її складових. Це підтверджує досвід учителів-нова-торів, успіхи новітніх освітніх технологій. Пригадаймо початок вивчення нової теми В.Ф.Шаталовим, або відомі “глобальні” уроки, якими розпочинається вивчення нової теми за умови використання сугестопедичної навчальної системи Г.К.Лозанова.
Акт навчання має початок і кінець, початковий і кінцевий результат – стан суб’єкта. Тому акт навчання – це процес і одночасно елемент більш тривалого процесу навчання, він дуже складний. Методичною основою процесу навчання є пізнання і закони філософії (взаємозв’язок і взаємозалежність, єдність та боротьба протилежностей, заперечення заперечення, перехід кількісних змін в якісні). Прагматисти зводять навчання лише до розширення особистого досвіду учня для того, щоб він міг якомога краще пристосуватися до існуючого суспільного устрою.
Процес пізнання і навчання обумовлений потребами суспільства в освічених і всебічно розвинутих людях, які продовжують справу прогресу і відродження Української держави. Структурність – властивість перцептивного образу відображати будову предмета сприймання. Це дозволяє розрізняти образи, близькі за змістом. Наприклад, людська пам’ять зберігає сліди величезної кількості раніше чутих мелодій.
Домої мотивації у ставленні до навчання, що в цілому сприяє розвиткові свідомого ставлення до життєвих проблем, до навчання. Пізнання — процес цілеспрямованого відображення об’єктивної реальності у свідомості людей. У повсякденній навчальній практиці ця властивість знаходить свій вияв під час використання навчального методу синхронного моделювання. Навчання як один з видів людської діяльності складається з двох взаємопов’язаних процесів — викладання й учіння.
Рушійні сили процесу навчання – суперечність між знаннями, уміннями, навичками для розв’язання поставлених завдань і досягнутим учнем рівнем знань, умінь та навичок. Всі компоненти знаходяться в закономірному зв’язку. Мета і зміст вимагають певних форм, методів і засобів стимулювання та організації навчання. І, нарешті, всі компоненти процесу навчання в сукупності забезпечують кінцевий результат (відповідні знання, вміння, навички).
Методологічні засади процесу навчання.
Навчального процесу полягає у визначенні для кожного заняття трьох цілей– освітньої, виховної і розвиваючої у структурі заняття, формах і методах викладу. Кожна наука пізнає закони певної сфери дійсності і характеризується цими законами. Навчання в сучасній школі та в споріднених закладах пов’язане з суспільним розвитком, зумовлене цим розвитком, визначається його законами і відображує їх. У процесі викладання української мови і літератури, зарубіжної літератури розвивати в учнів загальну культуру і моральні якості. У процесі вивчення Іноземної мови учні прилучають до здобутків світової культури. При вивченні математики в них формується логічне мислення, старанність, двоїстість мислення при розв’язуванні складних задач і рівнянь. Закономірності процесу навчання — стійкі повторювальні об’єктивно існуючі зв’язки, які зумовлюють його ефективність.
Але сама сутність діалектики пізнання полягає в його суперечливості. Як уже згадувалося, зважаючи на це, процес навчання в багатьох випадках пов’язується з передаванням учителем учням власних особистісних смислів. Але таке передавання, як стверджує О.М.Леонтьєв, можливе лише в естетичній атмосфері, створення якої в класі виступає у багатьох випадках необхідним атрибутом навчального процесу. В процесі пізнання шлях до відкриттів нерідко є тривалий період (іноді століття) шукань, експериментів, наукових роздумів, проб і помилок, перевірки на практиці. У навчальному процесі шлях засвоєння знань коротший, він значно полегшений майстерністю вчителя. Ті, хто вивчає об’єктивний світ в узагальненому вигляді, сприймають знання, виражені у словесно-понятійній формі. У процесі навчання відбувається взаємодія між учителем і учнем, а не просто вплив учителя на учня.
Виховна функція передбачає вирішення основних завдань у процесі учіння, формуючи світогляд, духовні, моральні, трудові, естетичні уявлення, переконання, погляди, ідеї та ін. Розвиваюча функція забезпечує процес створення особистості, розвиток її сприйняття, мислення, емоційну і мотиваційну сфери та ін. Вчений пізнає об’єктивно нове, а учень – суб’єктивно нове, він не відкриває будь-яких наукових істин, а засвоює вже накопичені наукою уявлення, поняття, закони, теорії, наукові факти. Шлях пізнання вченого лежить через експеримент, наукові роздуми, проби і помилки, теоретичні викладки і т.п., а пізнання учня протікає більш прискорено і значно полегшено майстерністю вчителя. Вчений пізнає нове в його первозданному вигляді, тому воно може бути неповним, а учень пізнає спрощений, дидактично адаптований до вікових навчальним можливостям і особливостям учнів матеріал.
4) Група контролю та самоконтролю – спрямована на оцінку ефективності обраної системи методів з боку вихователя та самооцінку своєї діяльності з боку вихованців. Учіння – це система пізнавальних дій учня чи студента, спрямованих на вирішення навчально-виховних завдань. Процес навчання можна визначити як зміну актів навчання, у ході якої змінюється діяльність учителя і учнів, а також властивості учнів. Процес навчання характеризується наявністю багатьох протиріч – зовнішніх і внутрішніх, суб’єктивних і об’єктивних, істотних та неістотних. Широке поширення в педагогічній практиці США і в багатьох країнах Європи отримали Біхевіористичні теорії. Властивостями сприймання є предметність, цілісність, структурність, константність, осмисленість. Історичний екскурс до вчень великих дидактиків.