В давньогрецьких полісах розвивається система регулярного планування міст, з прямокутною мережею вулиць, площею – центром торговельного та суспільного життя. Культовим та архітектурно–композиційним ядром міста був храм, який будувався на вершині акрополя – високої й укріпленої частини міста. Військові експерти зазначили, що відновлення трофейної бронетехніки — це трудомісткий і тривалий процес.
В них же запозичено сонячний календар, у фінікійців – алфавіт. Але засвоюючи чуже греки часто докорінно його переробляли й додавали щось принципово нове. Гегель не перебільшував, вважаючи, що всякий новий розквіт науки й мистецтва, освіти й культури неможливий без звернення до античності, а людина, не знайома з витворами античного мистецтва, прожила життя, не знаючи краси. Що елліни гідні подиву й сучасників, і нащадків. Всі зростаючі потреби об’єднання людства, розвиток його екологічної культури та подолання кризи в системі освіти і культури стали стимулом нового звернення людини XX ст.
Значення античної культури для світової цивілізації[ред. | ред. код]
Але, зводячи богів на рівень ідеалу, вони також наділяли їх притаманними людям негативними рисами. Крім численних богів та героїв, уява греків створила велику кількість духів сатир, німф, дріад та ін., що населяли ліси, струмки та поля. На початку І тисячоліття до нашої ери провідна роль у суспільному розвитку переходить від давньосхідних цивілізацій до нового культурного центру, що виник у Середземномор’ї та отримав назву антична цивілізація. До античної цивілізації відносять історію і культуру Давньої Греції і Давнього Риму.
Загальна періодизація[ред. | ред. код]
Статуї богів ставилися в храмах і на міських майданах, споруджувалися переможцям Олімпійських ігор і великим драматургам. Головний храм Акрополя – біломармуровий Парфенон – храм Афіни Парфенос (Афіни-Діви). Його архітектори Іктін і Каллікрат задумали і спроектували будівлю настільки пропорційно, що вона, безумовно, виділяється як найвеличніша споруда комплексу, проте своїми розмірами не “тисне” на інші. У старовину в центрі Акрополя на постаменті в золотому обладунку вивищувалася грандіозна фігура Афіни Паллади (Афіни Воїтельки) роботи Фідія. Евріпід, молодший з трьох великих драматургів, жив уже в епоху кризи, громадянських воєн, зовнішньої небезпеки, яка наростала з боку Македонії. Все це і дістало відображення в його творчості (“Медея”, “Іполіт”).
Іншим важливим філософським та естетичним поняттям був мімезис, тобто принцип відтворення, наслідування автором чогось або когось. Не тільки античне, але й сучасніше мистецтво, аж до авангарду XX сторіччя, піде саме цим шляхом, зображаючи явне, побачене. Передувала античній доба бронзи зі своїми яскравими культурами, наприклад, напівлегендарною крито-мікенською, і кілька століть забуття, що увійшли в історію як грецькі «темні віки» та «бронзовий колапс» Середземномор’я. Антична цивілізація винесла з цього часу і хороше, і погане. Хороше — з доби бронзи походять багато ідей і традицій, зокрема й архітектурних, які отримали розвиток пізніше. Погане — 400 років поспіль греки не мали навіть письма, не те що мистецтв або складних ремесел.
М’ясо тільки на свята, коли відбувалося жертвоприношення. Третій період античної літератури, зазвичай іменований елліністичним, виникає на новому щаблі античного рабовласництва, а саме великого рабовласництва. Внаслідок цього елліністичний період часто трактувався як деградація класичної літератури. Необхідно, однак, пам’ятати, https://pravda.if.ua/povernennya-do-zahoplyvoyi-istoriyi-skarlett-spincz-u-novomu-vypusku-cluster-tumble-dream-drop-vid-relax-gaming/ що цей період тривав досить довго, аж до кінця античного світу, і володів специфікою, невідомою класиці. Отже, цей післякласичний період займає величезний проміжок часу — з III ст. Е., в зв’язку з чим його можна розділити на ранній еллінізм (III ст. до н. е. — I ст. н. е.) і пізній еллінізм (I ст. н. е. — V ст. н . е.).